До адвокатського об’єднання у січні 2021 року зателефонувала клієнтка, яка повідомила, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка складається з двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 10 га, які залишилася після смерті її батька, також повідомила, що оригінали документів на землю у неї відсутні. На перший погляд класична ситуація, нічого цікавого.

Однак, після зустрічі з клієнтом та отримання декількох відповідей на адвокатські запити з’ясувалося, що підставою для відмови нотаріуса стала те, що після смерті батька на спадкові земельні ділянки зареєстроване право власності третіх осіб на підставі рішення третейського суду від 04.02.2009. Також, в подальшому на зазначені ділянки зареєстровано право оренди фермерського господарства.

Родзинкою стала та обставина, що третейський суд своїм рішенням визнав право власності на спадкові земельні ділянки ще до закінчення строку для прийняття спадщини між двома особами, які взагалі не зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Тобто, відповідно до вимог законодавства, зазначені особи вважаються такими, які спадщину не прийняли. Також, згадані особи відносились до різних черг спадкоємців.

Варто звернути увагу, що при розгляді справи третейський суд навіть не намагався витребувати від нотаріуса матеріали спадкової справи для встановлення кола спадкоємців, які прийняли спадщину. При цьому, в матеріалах нотаріальної справи була наявна заява про прийняття клієнткою спадщини після смерті батька, яку у визначені законом строки, подала її мати як законний представник малолітньої, на той момент, особи.

Водночас складність полягала і у тому, що всі матеріали справи третейського суду на момент звернення клієнтки були знищені, а тому рішення третейського суду, за вказаних обстави, не можливо було оскаржити у процесуальний спосіб, що підтверджується відповідною судовою практикою Верховного Суду.

Було абсолютно зрозумілим, що звернувшись до суду для захисту прав клієнтки, опоненти будуть аргументувати тією обставиною, що рішення третейського суду 2009 року є чинним і не скасованим, а тому право власності на спадкові земельні ділянки набуте відповідачами правомірно.

Разом з тим, адвокати об’єднання обрати тактику захисту прав клієнта, згідно з якою знищення матеріалів справи третейського суду та неможливість його оскаржити в процесуальному порядку, не може обмежити право клієнта на доступ до суду з метою захисту законних прав на спадкове майно, тим паче враховуючи очевидну незаконність рішення Третейського суду.

Суд, оцінивши зібрані сторонами докази, погодився із аргументами адвокатів об’єднання про те, що ухвалення рішення третейського суду до закінчення 6-місячного строку з часу відкриття спадщини є грубим порушенням чинного законодавства та встановив, що таке рішення не припиняє право позивача на спадщину у вигляді спірних земельних ділянок. Отже, порушене право клієнтки підлягає відновленню шляхом визнання у порядку спадкування права власності на землю.

Водночас, витребування у відповідачів земельних ділянок є ефективним способом захисту порушених прав позивача, а, оскільки сама позивач не укладала договори оренди з фермерським господарством, то достатнім способом захисту її порушених прав як власника земельних ділянок є скасування запису про державну реєстрацію права оренди.

За результатами судового розгляду, позовні вимоги адвокатів задоволені повністю, визнано у порядку спадкування право власності на земельні ділянки, такі земельні ділянки витребувані у третіх осіб, а записи про державну реєстрацію права оренди скасовані.